ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ людини
СПРАВА «МАРЧУК ПРОТИ УКРАЇНИ»
(CASE OF MARCHUK V. UKRAINE)
(Заява №65663/12)
Стислий виклад рішення від 28 липня 2016 року
У серпні 2003 року дворічну доньку заявника у критичному стані було доставлено до інфекційного відділення Ковельської центральної районної лікарні. Того ж дня стан її здоров’я погіршився та близько 17 шд 40 хв лікарі констатували її смерть.
9 вересня 2003 року заявник подав до Ковельської міжрайонної прокуратури (далі - прокуратура) скаргу щодо смерті його доньки у лікарні. Провівши дослідну перевірку, прокуратура відмовила у порушенні кримінальної справи у зв’язку з відсутністю в діях лікарів складу злочину. Цю постанову було скасовано та постановлено провести додаткову перевірку.
У жовтні 2003 року прокуратура порушила кримінальну справу за фактом неналежного виконання професійних обов’язків медичними працівниками та порушення права доньки заявника на безоплатну медичну допомогу. Слідчих, у провадженні яких перебувала кримінальна справа, було притягнуто до дисциплінарної відповідальності, а лікарю було пред’явлено обвинувачення у ненаданні допомоги хворому медичним працівником та порушенні права на безоплатну медичну допомогу.
У серпні 2008 року досудове слідство було завершено та справу було передано до Турійського районного суду Волинської області (далі - районний суд) для розгляду по суті. Районний суд повернув справу до прокуратури, зазначивши, що при переданні справи до суду прокурор не дотримався процесуальних вимог. На початку 2009 року кримінальну справу було направлено на додаткове розслідування та у березні цього ж року справу щодо лікаря було призначено до судового розгляду.
У жовтні 2009 року районний суд визнав лікаря винною у ненаданні доньці заявника медичної допомоги, проте звільнив її від покарання у зв'язку із закінченням строків давності, а також виправдав її за пунктом обвинувачення у порушенні права на безоплатну медичну допомогу. Заявник та прокурор оскаржили цей вирок. У лютому 2010 року апеляційний суд повернув справу на новий розгляд. У червні 2010 року районний суд призначив лікарю покарання у вигляді штрафу із позбавленням права займатися медичною діяльністю на строк три роки, проте звільнив її від покарання у зв'язку із закінченням строків давності. Апеляційний суд Волинської області залишив цей вирок без змін.
У вересні 2011 року заявник звернувся з цивільним позовом про відшкодування моральної шкоди, спричиненої ненаданням лікарнею належної медичної допомоги його доньці. У березні 2012 року Старовижівський районний суд Волинської області присудив заявнику 20 000 грн відшкодування моральної шкоди у зв’язку з неналежним виконанням лікарем своїх професійних обов’язків. Апеляційний суд Волинської області залишив це рішення суду без змін. Касаційну скаргу заявника на зазначені рішення було залишено без розгляду.
До Європейського суду з прав людини (далі - Європейський суд) заявник скаржився у зв’язку з невідповідністю національних кримінального та цивільного проваджень процесуальним вимогам статті 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі — Конвенція) та за пунктом 1 статті 6 та статтею 13 Конвенції у зв’язку з неефективністю провадження на національному рівні.
Розглянувши скаргу заявника за статтею 2 Конвенції, Європейський суд зазначив, що кримінальне провадження тривало сім років, впродовж цього часу національні органи влади неодноразово визнавали, що розслідування проводилось із затримкам, однак наявні матеріали справи не свідчили про те, що тривалість розслідування та провадження у суді могли бути виправдані складністю справи або поведінкою заявника та дійшов висновку, що кримінальне провадження у цій справі тривало надмірно довгий час. Щодо цивільного провадження, Європейський суд вказавши, що поки тривало кримінальне провадження жодне паралельне цивільне провадження не могло бути ефективним, встановив, що національні органи не здійснили оперативного розгляду цивільного позову заявника.
Розглянувши скаргу заявника за пунктом 1 статті 6 та статті 13 Конвенції Європейський суд постановив, що немає необхідності окремо розглядати скарги за цими статтями Конвенції.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО
«1. Оголошує заяву прийнятною;
2. Постановляє, що було порушення процесуального аспекту статті 2 Конвенції;
3. Постановляє, що немає необхідності розглядати скарги за пунктом 1 статті 6 та за статтею 13 Конвенції;
4. Постановляє, що
(a) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявнику 4 000 (чотири тисячі) євро відшкодування моральної шкоди та додатково суму будь-яких податків, що можуть нараховуватись; ця сума має бути конвертована в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;
(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на вищезазначені суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти;
5. Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.»
_03_03.png)
