ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ людини
СПРАВА «ЧУМАК ПРОТИ УКРАЇНИ»
(CASE OF «CHUMAK v. UKRAINE»)
Заява № 60790/12
Стислий виклад рішення від 19 травня 2016 року
13 листопада 2003 року дружина заявника загинула у результаті дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП), спричиненої паном В., чий автомобіль, в якому вона їхала, зіткнувся із гужовою повозкою. Через декілька днів Шосткинським MB УМВС України в Сумській області за фактом ДТП було порушено кримінальну справу, яку невдовзі було закрито у зв’язку з неможливістю встановити винну особу. У період з лютого 2004 року до березня 2011 року кримінальна справа щодо пана В. неодноразово закривалась та відновлювалась.
Заявника було визнано потерпілим та цивільним позивачем у кримінальній справі, а згодом він подав цивільний позов про відшкодування матеріальної та моральної шкоди в кримінальному провадженні.
12 березня 2011 року Шосткинський міськрайонний суд призначив панові В. покарання у вигляді п’яти років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортним засобом строком на 3 роки, а також присудив заявникові та іншим потерпілим (ще двоє осіб отримали поранення в результаті ДТП) відшкодування матеріальної та моральної шкоди. У липні цього ж року пана В. було амністовано. Суд також залишив цивільні позови без розгляду, зазначивши, що вони можуть бути розглянуті в порядку цивільного судочинства.
29 серпня 2011 року заявник подав окремий цивільний позов до пана В. У 2013 році Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ залишив без змін рішення апеляційного суду Сумської області, яким було задоволено цивільний позов заявника та присуджено відшкодування матеріальної та моральної шкоди у зв’язку зі смертю його дружини. У зв’язку з неплатоспроможністю пана В. це рішення було виконано лише частково.
До Європейського суду з прав людини (далі - Європейський суд) заявник скаржився за статтею 2, п.1 статті 6 та статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) на те, що розслідування обставин смерті його дружини було тривалим та неефективним, а також на тривалість розгляду його цивільного позову. Європейський суд вирішив розглядати скаргу заявника за статтями 2 та 6 Конвенції.
Розглянувши скаргу заявника на неефективність розслідування обставин смерті його дружини, Європейський суд зазначив, що розслідування тривало 8 років і 5 місяців. Крім цього, Європейський суд звернув увагу на те, що у цій справі розслідування характеризувалося неодноразовим закриттям та відновленням справи внаслідок невжиття слідчими достатніх заходів, а також поступовим погіршенням доказів. У зв’язку з цим, а також зважаючи на свою усталену практику у справах щодо України, Європейський суд дійшов висновку, що кримінальне провадження у цій справі було неефективним і встановив порушення статті 2 Конвенції.
Розглянувши скаргу заявника на тривалість розгляду його цивільного позову та надані йому документи, Європейський суд також посилаючись на свою усталену практику, дійшов висновку, що тривалість розгляду цивільного позову заявника була надмірною і не відповідала вимозі «розумного строку», у зв’язку з чим констатував порушення п. 1 статті 6 Конвенції.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО
«1. Оголошує прийнятними скарги за статтею 2 та пунктом 1 статті 6 Конвенції щодо тривалості та ефективності розслідування смерті дружини заявника та тривалості розгляду його цивільного позову;
2. Постановляє, що було порушення статті 2 Конвенції;
3. Постановляє, що було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції;
4. Постановляє, що
(a) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявнику такі суми, що мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу:
(i) 6 000 (шість тисяч) євро відшкодування моральної шкоди та додатково будь-який податок, що може нараховуватись;
(ii) 3 (три) євро компенсації витрат на поштові відправлення;
(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на вищезазначені суми нараховуватиметься простий відсоток {simpleinterest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти;
5. Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.»
ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ людини
СПРАВА «АНДРІЙ ЗАХАРОВ ПРОТИ УКРАЇНИ»
(CASE OF ANDREY ZAKHAROV v. UKRAINE)
(Заява №26581/06)
Стислий виклад рішення від 7 січня 2016 року
9 лютого 2004 року заявника було затримано працівниками міліції та доправлено до відділу міліції, де він, у присутності слідчого Ч. написав явку з повинною. Згодом заявник стверджував, що не писав явки з повинною та подав до слідчого Ч. скаргу на те, що під час затримання та після нього його було піддано жорстокому поводженню працівників міліції Б., Т. та С., з метою отримати від нього визнавальні покази, але в порушенні кримінальної справи було відмовлено.
Наступного дня щодо заявника було порушено кримінальну справу за підозрою у незаконному зберіганні вогнепальної зброї та приховуванні факту незаконного утримання та смерті двох осіб.
20 лютого 2004 року заявнику було пред’явлено обвинувальний висновок у вчиненні умисного вбивства Ш. та В. Крім того, в обвинувальному висновку було зазначено, що заявник, діючи у змові з іншими особами та тримаючи Н., В. та Ш. у своєму будинку, брав участь у шахрайських діях, які призвели до незаконного продажу квартир потерпілих.
6липня 2004 року слідчим Ч. щодо заявника було порушено кримінальну справу за фактом його участі у продажі шляхом шахрайства квартир, що належали Ш. та В.
2 лютого 2005 року по телевізійному каналу було показано передачу «Чорний квадрат», в якій, за словами заявника, слідчий переконував громадськість, що він винен за усіма пунктами обвинувачення.
Наступного дня Апеляційний суд м. Києва, діючи як суд першої інстанції, розпочав розгляд справи. Під час судових слухань неодноразово допитувались судово-медичні експерти та різні свідки, проводились очні ставки.
25 травня 2005 року Апеляційний суд м. Києва визнав заявника винним за усіма пунктами обвинувачення та призначив йому покарання у вигляді позбавлення волі строком на п’ятнадцять років. Верховний Суд України залишив вирок щодо заявника без змін.
Під час досудового слідства та розгляду справи у суді інтереси заявника у різні періоди представляли З адвоката. Заявник стверджував, що послуги, які надавали йому його захисники, були неякісними, тому що вони не були зацікавлені у його справі, оскільки він не мав коштів для оплати їх послуг. Крім того, заявник стверджував, що умови тримання його під вартою в ізоляторі тимчасового тримання (далі - ITT), в якому він перебував у період з 9 лютого до 27 липня 2004 року перебував три рази, були нелюдськими та такими, що принижують гідність.
7червня 2006 року заявник надіслав до Європейського суду з прав людини (далі - Європейський суд) свого першого листа. 29 вересня 2006 року та 21 березня 2007 року Європейський суд звертався до заявника з проханням надати копію його касаційної скарги та копії його скарг щодо стверджуваного жорстокого поводження працівників міліції, у зв’язку з чим заявник подав до Апеляційного суду м. Києва клопотання з проханням надіслати йому зазначені документи, але 14 травня 2007 року у задоволенні цього клопотання було відмовлено на тій підставі, що законодавство не передбачало право заявника на отримання копій матеріалів справи після закінчення кримінального провадження. 24 січня 2008 року суд надіслав запитувані копії.
У жовтні 2011 року заявник звернувся до того ж суду з клопотанням про надання йому різних документів з матеріалів його справи, стверджуючи, що ці документи потрібні йому для обґрунтування його скарг до Європейського суду. У задоволенні клопотання було відмовлено на тих же підставах, що й у травні 2007 року.
До Європейського суду заявник скаржився за такими статтями Конвенції:
- за статтею 3 у зв’язку з тим, що він зазнав жорстокого поводження Б., Т., С., і Ч. та що це не було належним чином розслідувано, а також у зв’язку з тим, що умови тримання його під вартою в ITTбули нелюдськими та такими, що принижують гідність;
- за статтею 6 у зв’язку з тим, що послуги, що надавались йому захисниками, були низької якості; судці Апеляційного суду м. Києва не були безсторонніми, оскільки на них вплинула телевізійна програма, в якій слідчий переконував громадськість у тому, що заявник є винним; під час досудового слідства слідчий не задовольнив клопотання щодо проведення очної ставки між ним і Те. з Ро.; рішення судів були недостатньо обґрунтованими; суд першої інстанції не викликав для допиту важливих свідків та відмовив у задоволенні його клопотання про проведення додаткової судової експертизи; кримінальне провадження у його справі було надмірно тривалим.
- за статтею 34 у зв’язку з тим, що 14 травня 2007 року Апеляційний суд м. Києва відмовив йому у наданні
копій документів, які Європейський суд просив його надати.
Розглянувши скаргу за статтею 3 Конвенції Європейський суд визнав її неприйнятною у зв’язку з тим, що заявник не підтвердив її ані будь-якими доказами, ані докладним викладом подій.
Скарги заявника за статтею 6 Європейський суд вирішив розглянути за пунктом 1, а також підпунктами «с» та «d» пункту 3 статті 6 Конвенції. Розглянувши зазначену скаргу Європейський суд дійшов висновку, що заявник не вичерпав доступні йому національні засоби юридичного захисту у зв’язку зі скаргою на якість послуг захисників, не обґрунтував належним чином свою скаргу щодо стверджуваної упередженості судців. Крім того, Європейський суд не виявив жодної свавільності у рішенні суду першої інстанції продовжити розгляд справи без заслуховування показів Ру. та Пл. та повторного допиту Те., а також недоліків у способі, в який національні суди оцінювали надані їм докази або у адекватності підстав, на яких вони ґрунтували свої рішення. Насамкінець Європейський суд зазначив, що кримінальне провадження у справі заявника тривало з 9 лютого 2004 року до 22 грудня 2005 року у судах двох інстанцій та його тривалість (один рік десять місяців та тринадцять днів) сама по собі не може вважатися надмірною. З огляду на вищезазначене, Європейський суд визнав цю частину заяви неприйнятною.
Розглянувши скаргу за статтею 34 Конвенції Європейський суд дійшов висновку, що своєю відмовою від 14 травня 2007 року надати заявнику копію його касаційної скарги без невиправданих затримок держава-відповідач не дотрималась свого обов’язку за статтею 34 Конвенції забезпечити заявника усіма необхідними засобами для проведення Європейським судом належного та ефективного розгляду його заяви.
«ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО
1. Оголошує скарги за статтею 3, пунктом 1 та підпунктами «с» та «d» пункту 3 статті 6 Конвенції неприйнятними;
2. Постановляє, що держава-відповідач не дотрималась свого обов’язку за статтею 34 Конвенції у зв’язку з відмовою органів влади без невиправданих затримок надати заявнику копію його касаційної скарги;
3. Постановляє, що встановлення порушення само по собі є достатнім відшкодуванням моральної шкоди, якої зазнав заявник;
4. Відхиляє вимоги заявника щодо справедливої сатисфакції.»
_03_03.png)
