flag Судова влада України

Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел

Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46

Рішення Європейського суду з справ людини у справі «Поміляйко проти України»

06 липня 2016, 12:28
ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
СПРАВА «ПОМІЛЯЙКО ПРОТИ УКРАЇНИ»
(CASE OF POMILYAYKOv. UKRAINE)
(Заява № 60426/11)
 
Стислий виклад рішення від 11 лютого 2016 року
 
8 листопада 2008 року заявниця з’явилась на допит до Орджонікідзевського РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області (далі – районний відділ міліції) у зв’язку з крадіжкою обладнання з підприємства, на якому вона працювала.
Працівники районного відділу міліції з метою примусити заявницю зізнатися у вчиненні крадіжки, одягли їй на голову поліетиленовий пакет та почали її душити. У той самий час вони били її по голові, обличчю та губам для того, щоб вона не прокусила пакет. Заявниця кілька разів втрачала свідомість. Коли вона сказала працівникам міліції, що їй потрібно відвідати туалет, її вдарили у живіт та по голові. Вона знову знепритомніла, та відбулося мимовільне сечовипускання.
Після кількох годин жорстокого поводження працівник міліції офіційно допитала заявницю. Заявниця підписала протокол допиту. Працівники міліції також примусили її написати розписку про те, що вона не має претензій щодо поводження працівників міліції з нею. Того ж дня приблизно о 20 год її було звільнено.
9 листопада 2008 року (наступного дня після її звільнення) заявниця погано себе почувала і викликала швидку медичну допомогу. З 9 до 27 листопада 2008 року заявниця перебувала на стаціонарному лікуванні у зв’язку із закритою черепно-мозковою травмою, струсом мозку, забоями м’яких тканин голови, верхньої та нижньої кінцівок, забоями передньої черевної стінки та іншими захворюваннями. 9 листопада 2008 року адміністрація лікарні повідомила райвідділ міліції про травми заявниці, які їй, як стверджувалося, було завдано працівниками міліції, проте райвідділ міліції відмовився порушувати кримінальну справу щодо працівників міліції на підставі відомостей, наданих адміністрацією лікарні.
10 листопада 2008 року заявниця подала скаргу на жорстоке з нею поводження до прокуратури Орджонікідзевського району м. Харкова (далі – районна прокуратура). 12 грудня 2008 року районна прокуратура скасувала постанову райвідділу міліції про відмову у порушенні кримінальної справи та порушила кримінальну справу щодо працівників міліції, які піддали заявницю жорстокому поводженню. Розслідування кримінальної справи щодо працівників міліції неодноразово закривалося та відновлювалося. Заявниця впізнала працівників міліції, які піддали її жорстокому поводженню з фотографій пред’явлених їй для впізнання, проте 4 лютого 2010 року слідчий закрив кримінальну справу щодо працівників міліції, посилаючись на відсутність складу злочину в їхніх діях. Суди також неодноразово закривали та відновлювали провадження.
З 27 листопада 2008 року до 26 січня 2009 року проводилася судово-медична експертиза з метою встановлення ушкоджень заявниці та їхнього характеру. Експерт вважав встановленим, що на час її госпіталізації заявниця мала синці на обох руках, які було завдано тупими предметами за день чи три дні до того. З 3 березня до 2 квітня 2009 року проводилася ще одна судово-медична експертиза тілесних ушкоджень заявниці. Згідно з висновком експертизи у заявниці були виявлені численні крововиливи на руках, плечах та стегнах. Ці тілесні ушкодження могли бути завдані у час та за обставин, описаних нею. Через затримку перед проведенням першої судово-медичної експертизи видавалося неможливим дійти більш точних висновків. 15 січня 2009 року за результатами проведеної судово-імунологічної експертизи на штанах заявниці, в які вона була одягнена у день проведення допиту, були виявлені сліди її сечі. 9 лютого 2009 року було проведено судово-почеркознавчу експертизу розписки заявниці на офіційному протоколі допиту від 8 листопада 2008 року. Експерт дійшов висновку, що при написанні цієї розписки заявниця перебувала у «незвичайному стані».
До Європейського суду з прав людини (далі – Європейський суд) заявниця скаржилась за статтями 3 і 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) на те, що вона зазнала катування з боку працівників міліції, та що на національному рівні з цього приводу не було проведено ефективного розслідування її скарг. Європейський суд вирішив розглянути скаргу лише за статтею 3 Конвенції.
Розглянувши скаргу заявниці на жорстоке поводження працівників міліції, Європейський суд вказав, що заявниця постраждала від серйозного порушення її фізичної недоторканості та гідності. При оцінюванні тяжкості жорстокого поводження Європейський суд звернув увагу на стать заявниці та ту непереборну силу, яку являли собою троє тренованих чоловіків, якими були працівники міліції, що піддали її насильству; характер жорстокого поводження, яке включало одягнений на голову заявниці поліетиленовий пакет та спробу або симуляцію удушення; ступінь тілесних ушкоджень заявниці, зафіксованих у лікарні після її виписки; а також приниження гідності заявниці у зв’язку з її мимовільним сечовипусканням у становищі повної безпорадності. Європейський суд дійшов висновку, що цих міркувань достатньо для того, аби дійти висновку, що заявниця зазнала жорстокого поводження серйозного настільки, щоб становити катування та встановив порушення матеріально-правового аспекту статті 3 Конвенції.
Крім цього, Європейський суд вказав, що у цій справі заявниця подала небезпідставну скаргу на те, що її було піддано жорстокому поводженню, забороненому статтею 3 Конвенції. Отже, органи влади були зобов’язані розслідувати цей факт відповідно до стандартів ефективності. Суд зазначив, що органи прокуратури було повідомлено про жорстоке поводження із заявницею негайно після її звільнення. Спочатку слідство проводилося відділом міліції, в якому працювали працівники міліції які, як стверджувалося, жорстоко поводилися із заявницею. Таким чином, неможна вважати, що таке слідство супроводжувалося гарантіями незалежності та безсторонності.  Європейський суд також зауважив, що подальше розслідування кримінальної справи, порушеної органами прокуратури щодо причетних працівників міліції, неодноразово закривалось та відновлювалось. У той час як усі докази у матеріалах справи підтверджували твердження заявниці про жорстоке поводження, органи прокуратури дійшли висновку про відсутність складу злочину у діях працівників міліції, не обґрунтувавши цей висновок жодними доказами. Не було здійснено жодних спроб пояснити походження тілесних ушкоджень у заявниці. Загалом видається, що підхід органів влади до розслідування скарг заявниці здебільшого мав на меті виправдання підозрюваних працівників міліції, а не встановлення фактичних обставин, за яких було завдано тілесних ушкоджень.
 Європейський суд вказав також, що у низці інших справ проти України він вже засудив методи розслідування, схожі на методи розслідування у цій справі та встановив, що небажання органів влади забезпечити оперативне та ретельне розслідування скарг підозрюваних у злочинах на жорстоке поводження становить системну проблему у розумінні статті 46 Конвенції. Європейський суд встановив порушення процесуального аспекту статті 3 Конвенції у зв’язку з розслідуванням скарг заявниці на катування її в міліції.
 
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО
«1Оголошує заяву прийнятною;
2.  Постановляє, що заявницю було піддано катуванню у порушення статті 3 Конвенції;
3.  Постановляє, що було порушення статті 3 Конвенції у зв‘язку з непроведенням ефективного розслідування тверджень заявниці щодо катування її працівниками міліції;
4.  Постановляє, що
(a)  упродовж трьох місяців з дати, коли це рішення набуде статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, держава-відповідач повинна сплатити заявниці такі суми, що мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;
(i)  20 000 (двадцять тисяч) євро відшкодування моральної шкоди та додатково суми будь-яких податків, що можуть нараховуватись;
(ii)  850 (вісімсот п’ятдесят) євро компенсації судових та інших витрат та додатково суми будь-яких податків, що можуть нараховуватись;
(b)  із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на вищезазначені суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти;
5.  Відхиляє решту вимог заявниці щодо справедливої сатисфакції.
Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 11 лютого 2016 року відповідно до пунктів 2 та 3 Правила 77 Регламенту Суду.»