Рішення Європейського суду з справ людини у справі "Собко проти України"

(CASE OF SOBKO v. UKRAINE)

Заява № 15102/10

Стислий виклад рішення від 17 грудня 2015 року

3   жовтня 2008 року заявник разом з дружиною копав картоплю на городі, а його донька та пасинок знаходились у їх будинку поблизу. Після того, як заявник вчергове пішов додому подивитись до дітей, він повернувся і повідомив, що його пасинок мертвий.

У той день заявника двічі допитували в якості свідка, і він стверджував, що мав місце нещасний випадок - задушення хлопчика кабелем від телевізора. Після цього заявника було доправлено до відділу міліції, де він написав явку з повинною, в якій зізнався, що задушив В. У зв’язку з цим щодо заявника було порушено кримінальну справу за підозрою у вбивстві дитини.

4   жовтня 2008 року заявника було офіційно затримано як підозрюваного, і він написав ще одну явку з повинною такого ж змісту, що й попередня, та відмовився від правової допомоги. Наступного дня заявник, вже у присутності призначеного йому захисника, знову підтвердив свої визнавальні покази. Позиція заявника не змінювалась до 10 лютого 2009 року, коли під час допиту в якості обвинуваченого він заперечив свою вину і вказав, що надав визнавальні покази під примусом.

Під час провадження було проведено судово-психіатричну експертизу заявника, за результатами якої встановлено наявність у нього легкої інтелектуальної недостатності на межі легкої дебільності.

18 травня 2009 року апеляційний суд Черкаської області, діючи як суд першої інстанції, визнав заявника винним у вчиненні умисного вбивства дитини та призначив йому покарання у вигляді позбавлення волі строком на дванадцять років. При винесенні рішення суд посилався на визнавальні покази заявника від 3 та 5 жовтня 2008 року, але не врахував визнавальні покази від 4 жовтня 2008 року, оскільки у той день заявника слід було допитувати як підозрюваного у присутності адвоката. Твердження заявника про вплив на нього з боку працівників міліції було відхилено як необгрунтовані. При призначенні заявнику покарання суд першої інстанції в якості пом’якшуючої обставини врахував факт явки заявника з повинною.

Заявник оскаржив вирок до Верховного Суду України і, серед іншого, поскаржився на відсутність у нього доступу до захисника під час першого допиту 3 жовтня 2008 року. Верховний Суд України на судовому засіданні за участю прокурора, але за відсутності заявника або його захисника залишив вирок суду першої інстанції без змін. Суд дійшов висновку, що право заявника на захист не було порушено, оскільки протокол про явку з повинною від 4 жовтня 2008 року було вилучено з доказової бази.

До Європейського суду з прав людини (далі - Європейський суд) заявник скаржився за пунктом 1 та підпунктом «с» пункту 3 статті 6 Конвенції у зв’язку з обмеженням його права на правову допомогу на початковому етапі розслідування, а також у зв’язку з відсутністю в нього можливості взяти участь у засіданні Верховного Суду України.

При розгляді скарги заявника за статтею 6 Конвенції Європейський суд посилався на свою усталену практику, згідно з якою особа набуває статусу підозрюваного, який обумовлює застосування гарантій статті 6 Конвенції не тоді, коли їй цей статус надається офіційно, а тоді, коли національні органи влади мають достатні підстави підозрювати цю особу у причетності до злочину. У цій справі заявник допитувався кілька разів ще до того, як йому було призначено захисника. Європейський суд підкреслив, що принаймні з вечора 3 жовтня 2008 року із заявником de facto поводились як з підозрюваним в умисному вбивстві, а отже він мав право на доступ до захисника. Питання про розуміння заявником наслідків його визнавальних показів ускладнюється з огляду на низький рівень його розумового розвитку. У зв’язку з цим Європейський суд дійшов висновку, що право заявника на правову допомогу захисника було обмежено на початковому етапі розслідування, що не існувало вагомих підстав для такого обмеження, та що його визнавальні покази, надані під час допиту працівниками міліції за відсутності захисника, були використані для його засудження, а отже було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у поєднанні з підпунктом «с» пункту 3 статті 6 Конвенції.

Водночас, розглянувши скарги заявника в частині порушення принципу рівності сторін, Європейський суд зазначив, що хоча присутність заявника на засіданні суду касаційної інстанції була важливою для справедливості провадження, проте у матеріалах справи були відсутні будь-які докази подання заявником або його захисником відповідного клопотання. Європейський суд зробив висновок,

що відсутність у заявника можливості взяти участь у засіданні суду касаційної інстанції була

наслідком недотримання ним існуючих процесуальних формальностей, які не були для нього

обтяжливими або незрозумілими, у зв’язку з чим не було порушення статті 6 Конвенції.

«1. Оголошує заяву прийнятною;

2.    Постановляє, що було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у поєднанні з підпунктом «с» пункту З статті 6 Конвенції у зв’язку з обмеженням права заявника на правову допомогу захисника під час першого допиту;

3.    Постановляє, що було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у зв’язку з відсутністю у заявника можливості взяти участь у засіданні Верховного Суду України;

4.    Постановляє, що

(a)    упродовж трьох місяців з дати, коли це рішення набуде статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, держава-відповідач повинна сплатити заявникові 1 000 (одну тисячу) євро відшкодування моральної шкоди та додатково суму будь-яких податків, що можуть нараховуватись; ця сума має бути конвертована в національну валюту держави- відповідача за курсом на день здійснення платежу;

(b)   із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на вищезазначені суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти;

5.    Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.»